Перед кожним вчителем, який прагне досягнути найкращих результатів, завжди стає питання: якими засобами сприяти розвитку пізнавального інтересу на своїх уроках, або,  іншими словами, як зробити вивчення фізики цікавим.

Основним пізнавальним мотивом є інтерес учнів до знань, до процесу їх придбання. Прояв інтересу І.П. Павлов порівнював з безумовним орієнтувальним або дослідницьким рефлексом. На базі орієнтувального рефлексу відбувається різноманітне знайомство із зовнішнім світом - від примітивної допитливості до активного пошуку сутності предмета або явища. У зв’язку з цим у психології і дидактиці розрізняють декілька ступенів або стадій інтересу: цікавість, допитливість, пізнавальний і теоретичний інтерес.

Під цікавістю розуміють елементарну стадію орієнтування, пов'язану з новизною предмета, який може і не мати для учнів особливого значення. Це ситуативний інтерес, швидко виникаючий і так само швидко зникаючий в певних ситуаціях.

Стадія допитливості характеризується прагненням глибше ознайомитися з предметом, вийти за межі видимого і чутного, розширити свої пізнання. На цій стадії інтерес виражається у здивуванні, у прагненні пізнати нове, в інтелектуальному відчутті радості пізнання. Учні багато запитують і прагнуть самостійно знайти відповіді на питання, що виникли.

Стадія пізнавального інтересу характеризується тим, що у центрі уваги школярів не отримання готового матеріалу, готової інформації і не сама по собі діяльність за зразком, а проблема, пізнавальна задача, яку треба вирішити.

Перераховані стадії інтересу тісно переплетені, взаємозв'язані і можуть співіснувати навіть на одному і тому ж уроці; учні переходять від цікавості (1-а стадія) до допитливості (2-а стадія) і далі до розкриття причинно-наслідкових зв'язків (3-я стадія). Це обумовлене тим, що всі стадії інтересу мають загальну психологічну основу.

В будь-якому класі можна виділити чотири групи учнів щодо сформованості їх інтересу до фізики.

Група І .  Учні цієї групи вчать фізику тому, що "вона є в програмі”; "щоб не було неприємностей вдома”. Розуміють значення фізики, але це розуміння настільки віддалене, розпливчасте, загальне, що не може сприйматись як своє особисте, а тому не може спонукати підлітка до набування фізичних знань.

Школярів у фізиці приваблює насамперед яскравість демонстраційних дослідів, сам факт їх проведення. Самостійне оперування з приладами є одночасно і предметом і основним способом реалізації їх інтересу до фізики. Як правило, вони цікавляться окремими фізичними фактами, що вражають їх уяву (наприклад, про те, що вага людини на Місяці в 6 раз менша ніж на Землі). Підлітки цієї групи не займаються додатковим читанням. Все це переконує в тому, що позитивне ставлення до фізики безпосередньо зв’язане з цікавістю (як початковим рівнем розвитку пізнавального інтересу взагалі) і не виходить за її межі. Ці підлітки програмний матеріал знають слабо. Вони мають лише окремі елементи фізичних знань, застосування яких в дещо зміненій ситуації становить для них значні труднощі.

Група ІІ.   Мотивуючи своє позитивне ставлення до фізики, переважна більшість учнів даної групи вказує на її значення ("Фізика необхідна всім”).  Ці учні, порівняно з учнями першої групи, зосередженіші, коли йдеться про практичне застосування матеріалу фізики, значно активніші в наведенні вже відомих їм прикладів його застосування. Підлітки зазначають, що фізика їм "подобається”. Але головна відмінність учнів цієї групи від першої в тому, що їх починає цікавити зміст шкільного курсу фізики: частину групи цікавить певна тема, іншу – окремі уроки, чи параграфи підручника. Коли ж розглядати інтерес підлітків до фізики з точки зору його обсягу, то майже всіх їх цікавить лише одне, якесь окреме питання курсу фізики.

Значна частина учнів, пояснюючи своє ставлення до змісту матеріалу фізики, вказує на його яскравість і легкість. Крім того, більшість учнів, віддаючи перевагу дослідам, як бажаному виду роботи, ні слова не кажуть про їх зміст.

Досліди ще залишаються основним, та вже не єдиним способом реалізації інтересів учнів цієї групи до фізики: кожний з них вибірково вказує й на інші види роботи ("Виконувати досліди, а інколи цікаво слухати вчителя”).

Характерною ознакою описуваної групи є також те, що учні замислюються над причинно-наслідковими зв’язками і закономірностями. Їх висловлювання у зв’язку із запитанням "чому?” конкретні і безпосередні ("зрозумів, чому в термосі чай не остигає”). Додатковим читанням вони не займаються, хоч обізнаність з додатковою літературою значно більша. Знання програмного матеріалу у цих учнів не є рівним, а практичні вміння та навички з читання підручника, розв’язування задач елементарні. При відповідній організації навчання в їхній праці наявні елементи творчості.

Група ІІІ .  Цих учнів характеризує досить конкретне розуміння суспільного значення фізики і обумовлений цим потяг до фізичних знань, самостійність і наполегливість в оволодінні ними. Таким учням властивий особистий характер їх ставлення до фізики ("мене цікавить фізика”). Найхарактернішою особливістю цієї групи підлітків є те, що вони цікавляться змістом навчального матеріалу, називають великі розділи шкільного курсу фізики ("Електрика”) чи вказують на фізичні теорії ("Найцікавіше для мене вчення про внутрішню будову речовини”). Віддаючи перевагу дослідам, вони обгрунтовують це місцем і роллю дослідів в шкільному курсі фізики ("Я хотів би, щоб сказане вчителем завжди було доведено за допомогою дослідів”). Більша половина учнів групи читають додаткову літературу та параграфи.

Отже, для цієї групи підлітків визначальним є спрямованість їх інтересу на зміст матеріалу фізики і його логіку, наявність мотивів, хай навіть не зовсім стійких, що йдуть від самого процесу навчальної діяльності. У цих учнів глибші знання з фізики. Для них характерна наявність практичних умінь і навичок роботи з книгою, розв’язування задач.

Група IV .  Фізика для цих учнів має значення як з точки зору далеких широких перспектив, обумовлених значенням її як науки, так і безпосередніх, близьких, особистих. Ці школярі дістають велике задоволення від занять з фізики, постійно прагнуть розширити свої знання в ній, поглибити їх. Вони систематично читають додаткову літературу, в розповідях передають не тільки зміст прочитаного, а й висловлюють своє емоціонально-позитивне ставлення до нього. У більшості з них є своя "обрана” галузь фізичних знань, в якій вони мають досить грунтовні знання, що виходять з межі шкільної програми. Досліди втрачають для них переважне значення перед іншими видами роботи. При цьому спостерігається більш теоретичний характер інтересу учнів до фізики.

Отже, в основі інтересу цих підлітків до фізики лежать  внутрішні мотиви. Відповідно і знання їх також глибокі і грунтовні, міцні і свідомі. Навчання для них є творчою працею.

Наведений поділ учнів на групи вказує напрям на формування інтересу: вчитель, виходячи з особливостей інтересу і рівня творчої активності учнів класу, повинен планувати роботу так, щоб забезпечити успішний перехід учнів з першої групи в другу, з другої в третю і т.д.  У своєї роботі я використовую наступні методи та прийоми для розвитку пізнавальних інтересів учнів:

Для учнів, що належать до першої умовної групи – 

1.           Демонстрація дослідів, ілюстрацій (в тому числі комп’ютерних).

2.            Самостійне оперування з приладами,  побутовими пристроями (на уроках розглядається будова фотоапаратів, двигуна пилососа, діапроектора тощо)

3.            Самостійне  виконання дослідів, проведення домашніх експериментів.

4.            Використання дитячих іграшок в якості демонстраційних приладів (машинки при вивченні обертового руху тощо).

5.       Ознайомлення з цікавими фізичними фактами, які вражають уяву учнів ( в тому числі з книги Я.І.Перельмана «Цікава фізика»).

Для учнів другої групи –

6.       Позакласні заходи – конкурси на кращого знавця фізики, «Щасливий випадок», фізичний вечір «Найдивовижніша та найцінніша рідина». 

7.       Залучення до пошуку прикладів застосування фізичних знань у повсякденному житті ( закони оптики – для конструювання фар, освітлення робочого місця, пояснення кольорів, сонячних та місячних затемнень…)

8.       Конструкторські домашні завдання (виготовлення лінійки, мензурки з заданою ціною поділки, динамометра…).

Для учнів третьої та четвертої груп –

9.       Постановка проблемних питань та створення пізнавальних ситуацій (мовчазна демонстрація падіння предметів на підлогу («Сила тяжіння»), чому поширюються запахі у повітрі («Дифузія»), яка сила піднімає літак в гору («Закон Бернуллі») тощо).

10.  Дослідницькі завдання, які попереджають вивчення матеріалу на уроці (спостереження за процесом кипіння, порівняння швидкостей випаровування різних рідин, порівняння дифузії на вікні і в холодильніку).

11.  Інформація про життя видатних вчених, історії винаходів (рентгенівські промені і І.Пулюй, радіо О.С.Попова і Нобелівська премія Г.Марконі)

12.  Заохочення до вивчення додаткових джерел інформації (написання рефератів).

13.  Розв’язування задач з непередбачуваною відповіддю (маса павутиння від Землі до Сонця), з історичним змістом (потужність ламп розжарювання Лодигіна), нестандартних задач, у яких підстановка даних в готові формули неможлива або дає невірний результат.

14.   Критичне ставлення до змісту підручників, пошук друкарських помилок (хто швидше знайде помилку («Третій закон Ньютона», Коршак, 9 кл.; «Електроємність», Гончаренко,10 кл.)

15.  Творчі завдання на етапі систематизації та узагальнення знань з теми (складання кросвордів, написання творів, наприклад, «Теплові явища на кухні»)

16.  Спостереження і пояснення фізичних явищ та закономірностей під час екскурсій (різноманіття кольорів навколо, утворення хмар, вітер, робота двигуна автомобіля тощо)

17.  Робота над проектами, під час  яких засвоюється навчальний матеріал («Теплові двигуни», «Проблеми енергозбереження», «Рух Землі навколо Сонця і закони Ньютона»).

18.  Збільшення самостійності під час роботи на уроці, групові і індивідуальні форми роботи, залучення до участі в олімпіадах з фізики.